Вилетіли з хати доньки та сини.
В парах в’ють гніздечка власні помаленьку.
Та ніяк не звикну я до тишини.
Прабабусі кажуть: «Звикнеш потихеньку».
Ось заплющу очі: Бачу малюків.
Бігають, стрибають по усіх кімнатах.
Затуляю вуха: чую сміх і спів.
А отямлюсь: тиха, спорожніла хата.
Якби повернути той прекрасний час,
Я б ним дорожила більше всіх достатків.
Кожен ранок, любі, цілувала б вас,
Кожну ніч шептала б: «Дорогі малятка.»
На сумління тисне каменем вина.
В пам’яті кружляють, мов ворони, фрази:
«Діти, дайте спокій!» «Що за дивина?!»
«Може зробиш сам, не скиглячи й відразу?!»
На стіні годинник стогне: "Чик. Чик. Чик..."
Обріза секунди вперто від години.
Тут був черевичок, потім – черевик.
В нас росла сімейка, а тепер – родина.
Вилетіли з хати доньки та сини.
Власні в’ють гніздечка дружно, галасливо.
Вам колись звикати теж до тишини.
Тож цінуйте часом і живіть щасливо.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ти кажеш що ніяк не звикнеш до тишини... то ще на роботу ходиш... а що буде, як Бог дасть дожити до пенсії?!...(Звикнеш до того часу!) Комментарий автора: Вєра, вірш майже автобіографічний. Сашко ж ще з нами. Але тишина так сильно відчувається.
Поэзия : К моей звезде - Людмила Солма Примечание и дополнения
по стихотворениям "К моей звезде":
*) первое четверостишие эмоционально сложилось из эпитафии на бабушкином памятнике: "В память прошлых лет, и в знак грядущей встречи..."
**)Само же стихотворение, посвященное светлой памяти нашей незабвенной, чистейшей души бабушки и публикуемое мной в сокращенном варианте, эмоционально навеяно в день печальной её 20-й годовщины и созвучно четверостишию бессмертных пушкинских строк "Храни меня мой талисман":
Храни меня, мой талисман,
Храни меня во дни гоненья,
Во дни расскаянья, волненья:
Ты в день печали был мне дан...
(Александр Сергеевич Пушкин)
